Хочеться рухатися далі та прогресувати

Football.ua поспілкувався з колишнім півзахисником «Таврії», «Кривбаса» та «Карпат» Юрієм Габовдою.

Коли після скандального відходу з «Карпат» здавалося, що кар’єра 26-річного Юрія Гавбовди занепала, півзахисник переїхав до Білорусі та видав найсильніший сезон у житті, здобувши з «Гранітом» найкращий результат в історії клубу.

До повного завершення сезону в Білорусі Юрію залишилося зіграти матчі 1/8 фіналу тамтешнього Кубку проти БАТЕ. Із розмови із самим Габовдою стало зрозуміло, що, найімовірніше, це будуть його останні матчі в складі «Граніту», оскільки після сильного сезону в складі цього провінційного клубу у лівого вінгера є всі передумови для подальшого прогресу в кар’єрі з переходом у сильніший клуб, а, можливо, і чемпіонат. При цьому інтерес до Юрія вже проявляє мінське «Динамо», яке завершило сезон на другому місці. У розмові з українським півзахисником ітиметься і про минулий сезон, і про плани на майбутнє.

Вирішив не гаяти більше часу й зрозумів: треба починати все спочатку

– В Україні на рівні Прем’єр-ліги у вас із різних, суб’єктивних та об’єктивних, причин виходило не все: високою результативністю ви не вирізнялись, незамінним футболістом не були в жодному з клубів, а переїзд у білоруський «Граніт» після тривалої паузи, коли ви були без клубу, явно не здавався прогресом у кар’єрі. З яким настроєм ви їхали в маловідомий клуб слабшого за український чемпіонату?

– По-перше, погоджусь із тим, що справді були різні причини того, що я ніяк по-справжньому не міг про себе заявити в Україні. І якщо все згадувати про той етап, то, вважаю, слід більше говорити про навколофутбольні причини, ніж про сам футбол. Але згадувати про те все не хочу, та й немає змісту дивитися назад в минуле – що було, того вже не повернеш. Хоча є в мене й дуже багато хороших і позитивних спогадів про ті часи. А тепер щодо переходу в «Граніт»: після тривалої паузи поза футболом я наважився на цей переїзд, бо ігрова практика мені потрібна була як ніколи. Вирішив не гаяти більше часу й зрозумів: треба починати все спочатку. Напевно, життя так склалось і повело мене такою дорогою – щоб я дещо переосмислив в житті і зробив правильні висновки. Зізнаюсь, настрій був не найкращий, але я знав, що повинен зробити все можливе, щоби повернутися на попередній свій рівень!

– «Дещо переосмислив у житті та зробив правильні висновки». Ви про щось конкретне кажете?

– «Зірочки» чи чогось іншого в мене не було ніколи, ні в якому разі. Це більш стосується моєї психології та мого характеру.

– Що маєте на увазі?

– Вважаю, раніше були ситуації, в яких треба було просто закусити зуби і гризти землю, щоб завойовувати собі ім’я, а в мене десь грала гординя, і я думав, що все знаю у футболі, ображався на тренерів. Звичайно, існує таке неписане правило, що футболіст повинен знайти свого тренера, але й без цього можна грати і доводити свій рівень. Я гадав, що мій час прийшов, і я знайшов свого тренера, коли почав працювати з Хрістопулосом. Дуже шкода, але нам вдалося попрацювати дуже мало. Вважаю грека дуже сильним спеціалістом. Якраз він у мене й повірив із перших днів, і я відіграв всі матчі від дзвінка до дзвінка, відчував упевненість в собі, що прогресую. А далі почалися знову нефутбольні пригоди з приходом нового тренера в «Таврію», і я знову став непотрібний керівництву клуба.

– Заходжу так здалеку, щоби зрозуміти, наскільки складно вам дався цей успішний сезон у Білорусі. Була у вас і внутрішня боротьба з собою, і невпевненість після непростого відходу з «Карпат»?

– З самого початку психологічно все-таки було дуже важко, тому що для мене був дуже болючий удар після того, як мене запросили повернутися в «Карпати», і я наважився це зробити після свого попереднього не зовсім хорошого переходу з тих же «Карпат» у «Кривбас». Я зрадів своєму поверненню в рідний клуб і мріяв щоб у мене почалася нова ера в кар’єрі, нові перемоги і прогрес в моїй справі, адже стимул був просто безмежний. Але знову ж таки: мене чекала невдача і дуже погане ставлення до мене з боку керівництва клубу. Хоча, вважаю, в мене було та є все для того, щоб я прогресував у «Карпатах» і грав на високому рівні. Але не завжди так є в житті, як ти хочеш того, і справедливості, на жаль, дуже мало. Я багато часу ще копався в собі і в тій ситуації, що склалась, але повинен був зібратися зі своїми силами і дивитися вперед, тому що розумів, що сенсу постійно озиратися на минуле немає.

– Як ви відреагували на новину про те, що Дедишин залишив клуб?

– Чесно кажучи, ніяк. Я не слідкував за подіями, які там проходять, і дізнався пізніше про це з інтернету.

«Хотілося б спробувати себе в якомусь європейському чемпіонаті»

– Нині у вас є відчуття, що в «Граніті» потрапили у свою стихію в потрібний час? Чи це лише короткий етап, душею не прикипіли до цього місця й клубу і тепер треба рухатися далі?

– Прямо таких уже почуттів, про які можна гучно говорити, в мене немає. Все-таки в моєму серці рідна команда одна – це «Карпати». Хоч би які проблеми в мене там виникали з керівництвом, але така команда справді одна, тому що згадати справді є про що, і це все залишиться назавжди в моєму серці. За цей рік, проведений у «Граніті», звичайно, відбулося багато позитивного та корисного для мене в житті, і я всім можу сказати лише спасибі: тренеру, президенту, партнерам по команді, вболівальникам....Але все ж таки хочеться рухатися далі та прогресувати, адже вік якраз дозволяє це робити.

– Сезон, який уже позаду, особисто для вас склався: а) нормально; б) добре; в) краще не придумаєш?

– Важко відповісти на це питання. Вважаю, що міг ще витиснути із себе більше, і що до максимуму недотягнув.

– 11 балів за системою гол + пас (6+5), і ще й два матчі в запасі – найкращі показники у ваші кар’єри в вищих дивізіонах. Але ви все одно залишилися собою незадоволені? І грою, і результативністю?

– Згадуючи матчі і відчуваючи це все зараз, розумію, що при хороших розкладах міг цю статистику зробити ще позитивнішою. У першій половині сезону було зокрема дуже багато тих самих гольових моментів, з яких я не витиснув нічого. Чи то психологічно ще важко було, чи щось інше втрутилося – сам не знаю. Але я не в повній мірі задоволений.

– Якщо полистати сторінки клубного сайту «Граніту», то складається враження, що клуб – достатньо провінційний. Так і є?

– Так, звичайно, місто маленьке, але базуємося ми в місті Лунінец, а не, як завжди пишуть, Мікашевічі. Сама команда походить-то з Мікашевичів, але там немає придатних умов для проведення матчів вищої ліги, тому проживаємо та тренуємося в Лунінці. Це також маленьке місто, в якому особливо немає чим зайнятись, окрім тренувань. А це якраз те, що мені й потрібно було. І саме головне – сім’я завжди була зі мною.

– П’яте місце за підсумками минулого сезону для «Граніту» це – видатний успіх, чи в клубі спокійніше сприймають такий результат?

– Звичайно, успіх, тому що це – кращий показник за всю історію «Граніту». Але при за кращих умох ми могли зачепитися і за третє місце, якби не програли зовсім необов’язкові матчі проти аутсайдерів.

– Проте незабаром, уже 1 грудня, у вас закінчується контракт з клубом. Чи отримали ви наразі пропозицію від керівництва «Граніту» щодо продовження співпраці?

– Специфіка білоруських клубів у тому, що умови особистого контракту обговорюються лише після закінчення чинної угоди та прийняття бюджету на наступний рік.

– І в цей же час у ЗМІ вже є інформація, що ви нібито можете перейти в мінське «Динамо». Розкрите трохи цю тему?

– Скажу так: наразі в мене справді є кілька пропозицій від різних клубів. Це стосується не тільки «Динамо». Але моїми справами займається агент, тому поки більше сказати вам не можу. Гадаю, спільно з ним зробимо правильний вибір для подальшого розвитку моєї кар’єри.

– Тобто мета – перейти в сильніший клуб, і продовження контракту з «Гранітом» точно не буде?

– Приховувати не буду: звичайно, перехід, наприклад, у такий клуб, як «Динамо», це крок вперед і такого розвитку хотілося б. Але не будемо забігати наперед, тому що поки немає про що говорити. Є й інші хороші варіанти для продовження кар’єри, отож на все свій час. При цьому, думаю, найімовірніше, продовження мого контракту з «Гранітом» не буде.

– Останнім, як і першим, клубом, в Україні були для вас «Карпати». Залишали ви клуб за незбагненних обставин, підписавши довгостроковий контракт, але провели в клубі всього кілька місяців, розірвавши угоду. Зважаючи на цей факт, а також фінансові реалії нашого футболу, Україна, часом, не є для вас країною, в яку вам не хочеться ані ногою? Чи навпаки: попросили попрацювати агента в цьому напрямку?

– Конкретики з України наразі немає. Звичайно, завжди приємніше грати на Батьківщині, і щоб завжди було все стабільно. Але реалії нашого сьогодення, як бачимо, дуже невтішні. Хотілося б спробувати себе в якомусь європейському чемпіонаті. Хоч туди нині складно потрапити, і причиною здебільшого є відсутність паспорта громадянина ЄС.

– Білоруський футбол наразі на тлі українського вирізняється фінансовою стабільністю клубів у цілому? І зокрема в «Граніті» в цьому плані все було гаразд? Вас оминула лиха доля десятків наших футболістів, котрі грають «у кредит»?

– З такими боргами я спіткнувся в «Таврії», і півроку не отримував зарплатні. В «Граніті» з цим все гаразд – завод, який спонсорує нас, добре функціонує і все вчасно перед командою виконує. А загалом проблеми є і в Білорусі в певних клубах. Але таких глобальних, як в Україні, точно немає.

Анатолій Волков, Football.ua