Леліяв Довбика, привіз Оба, підняв ЛНЗ в еліту

Інтерв'ю "Футбол 24" з Євгеном Тарасенком, колишнім спортивним директором зимового чемпіона УПЛ-2025

Євген Тарасенко – унікальна особистість в українському футболі. Він пограв в УПЛ, був агентом та спортивним директором. Я не пригадаю, щоб хтось із людей нашого футболу зміг себе так реалізувати.

До слова, у якості гравця Тарасенко виступав за пікові Карпати. Знайшов Артема Довбика. Потім зумів підняти ЛНЗ з аматорів у Прем'єр-лігу. Зараз Євген працює в Латвії спортивним директором клубу найвищого дивізіону – Гробіня.

"Був зайнятий опікою Артема Довбика, жив із ним у Данії"

– Пане Євгене, з пройденими роками як ви оціните свою футбольну кар'єру?

– Завжди хотілося би більшого. Я застав золоті часи українського футболу, до 2014 року, коли фінансові можливості були значними. Конкуренція існувала величезна. Коли вже завершив, то почав аналізувати. У мене була ціль – Вища ліга. Завдяки характеру та мотивації я зумів до цього дійти.

Пік кар'єри – це Карпати. Грав у Львові не так багато. Потрапив туди, коли команда виступала в єврокубках. Олег Кононов – тренер хороший, а от про людські якості говорити не доводиться. Він із ноунеймів зліпив хорошу команду. У нас були три збірники – Денис Кожанов, Ігор Худоб'як та Ігор Ощіпко. Сила команди полягала в колективі. Здебільшого всі українці, із легіонерів тільки Сергій Зеньов, Самсон Годвін та Роша Батіста. Потім приєдналися Неманья Тубіч та Іван Мілошевіч.

– Ви самі із Черкас. За часи Незалежності в місті було не дуже із футболом. Наскільки важко місцевим хлопцям доводилося пробиватись на професійний рівень?

– Мені пощастило, бо зробили ФК Черкаси-2. Багато молодих хлопців із міста та області потрапили в професійний футбол завдяки цьому. Був час, коли взагалі не існувало команди майстрів у місті. Діти випускалися із футбольних шкіл, а далі губилися.

– Віталій Миколенко, Артем Довбик, Артем Бондаренко – уродженці Черкас. Звідки стільки талантів?

– Можна ще додати Женю Новака, Івана Петряка, Олександра Ковпака, які з області, але грали на високому рівні. Місто звичайне, як і всі регіони України. Талантів вистачає. Найголовніше, щоб у місті була професійна команда – то й прізвищ було би більше. Черкаси не мали команди на рівні УПЛ за часів Незалежності. Грали в Першій та Другій лігах.

Євген Тарасенко крайній ліворуч у середньому ряду / Фото ФК Карпати

– Ви стояли біля джерел ЛНЗ. З чого все розпочалося?

– Я займався агентською діяльністю разом із Олексієм Люндовським. Був зайнятий опікою Артема Довбика, жив із ним у Данії. Знайшов його у 16 років, по житті йдемо разом.

Юрій Бакалов був головним тренером. Помічником – Ковпак, який мене рекомендував президенту Андрію Полтавцю. Я зустрівся із керівництвом. Вони попросили допомогти із комплектацією команди, бо я працював в агентській сфері, розумів ринок. Так допомагав пів року, після чого мені запропонували посаду спортивного директора. В агентській роботі мав відстоювати інтереси футболістів. Вирішив змінити профіль. Тепер почав захищати інтереси клубу.

– ЛНЗ за короткий термін зумів піднятися з аматорів до УПЛ. Завдяки чому вдалося так швидко прогресувати?

– Найголовніше – це фінансування. Якщо немає грошей, то не можеш дивитися у майбутнє. Власники ЛНЗ – родина Кравченків – інвестували серйозні гроші в розвиток клубу.

На рівні Другої чи Першої ліги не було шалених бюджетів. Я багато чого знаю в українському футболі, мені було простіше комплектувати команду. Я знав, хто скільки заробляє. ЛНЗ давав трохи більші умови, тож гравці переходили.

– Якою була інфраструктура?

– Коли я почав працювати, то сказав керівникам, що є два варіанти розвитку клубу: ми потихеньку розвиваємо інфраструктуру, будуємося як клуб, або швидко летимо в УПЛ, але потім будемо наздоганяти. Вони вирішили обрати другий варіант. Потрібен був результат відразу. Коли вийшли в УПЛ, ми тренувалися у селі Геронимівка біля Черкас – там, де зараз поряд база.

– Наскільки складно запрошувати гравців у клуб без історії та імені?

– Мене в Україні багато хто з футболістів знає. Я завжди виділявся порядністю. Все, що я обіцяв, виконував. За час роботи в ЛНЗ не забрав жодної копійки в гравців через штрафи чи ще щось. Я був футболістом, агентом, спортивним директором. Усе розумів. У клубі все платилося вчасно.

Гравців не складно було запрошувати. Коли виступали в Другій лізі – брали гравців із Першої ліги. Коли вийшли у Першу, то намагалися брати з УПЛ.

Того ж Назарія Муравського запросили. Пів року з ним розмовляв, щоб він приїхав із ФК Львів у ЛНЗ. "Пів року пограєш у Першій лізі, але ти їдеш у хороший клуб". Це той гравець, який залишився в команді ще з Першої ліги.

"У Черкасах було спокійно, коли Карраско приїхав. Потім з'явилися шахеди"

– ЛНЗ після виходу в УПЛ дуже швидко вдалося підписати якісних легіонерів. У чому секрет?

– У Першій лізі в нас не було легіонерів. Потім комплектувалися вже досвідченими гравцями. Той же Іван Калюжний перейшов, який не грав в Олександрії. Ми проводили товариський матч, а він бігає по колу. Кажу: "Давай до нас". Олег Дулуб його не знав взагалі. Допомогли ветерани українського футболу – Сергій Рибалка, Денис Олійник, Женя Селін. Робили крок за кроком. Будували команду. Ви самі бачите: Кудрівка, Епіцентр зараз проходять те саме.

А взимку пішли легіонери. Цінник на українців був великий. Ринку немає. Поставили ціль – запрошувати іноземців. Ми брали тих легіонерів, хто доступний, хто може їхати в Україну. Приїхали Молло Бессала, Арад Бар, Хайдін Саліху, Мухаррем Яшарі.

У Туреччині під час зборів їздив дивитися потенційних кандидатів. Розглядали Саліху. Вони грали із Чорноморцем, Динамо Тбілісі. Побачив Яшарі. Телефоную президенту: "Вікторе Дмитровичу, тут є гарний гравець, я беру відповідальність, що треба забирати". У Туреччині зустрівся із Яшарі та президентом клубу Дріта. Про все домовилися.

– Яшарі не боявся їхати в Україну?

– Він мені сказав, що є мусульманином. Якщо Аллаху так треба, отже так має бути. Умови в Косові у нього були не дуже, а гравець він хороший. Ми купили його за 50 тисяч. Через рік була пропозиція майже на мільйон.

– Марк Ассінор у Словаччині багато забивав. Як вдалося його запросити?

– Потребували нападника. Ми були відкритими для всіх агентів. Є позиція, бюджет. Андрій Кириченко прислав мені профіль. Ми його підписали. Забив гол і порвав "хрести", вилетівши надовго. Але зараз він доводить, що це був хороший трансфер за ті гроші, які ми заплатили.

– Багато розмов про Проспера Оба. Як ви його знайшли?

– У вересні я дав завдання шеф-скауту Олексію Сніжку промоніторити Першу лігу Португалії, бо Вищу не було сенсу – там цінники починаються із двох мільйонів. Він пропрацював гравців у лінію атаки. Зробив список із 7-8 прізвищ. Перше запитання: хто поїде в Україну? Відразу багато повідпадало.

Номером один був Руан із Портімоненсе. Ми перебували на зборах у Марбельї. Я їздив у Португалію на матчі. Почали працювати по Руану, але там цінник – два мільйони у 18 років! Поїхав подивився на Оба. Все підтвердилося – швидкість, техніка.

Я не думаю, що у нього була складна адаптація. Він уже пізніше приїхав. Місяць сам тренувався. Проспер був неготовий. Тривали важкі перемовини. Я сидів у Португалії, спілкувався із президентом Візели, Оба, його агентом, потім ще й з нігерійською академією. Із всіма треба було домовитися.

Коли переговори не склалися, то повернувся в Україну. Віктор Кравченко наполіг: "Лети знову у Португалію і намагайся щось збити". Врешті, таки вдалося домовитися.

– Трансфер Оба у Шахтар вас здивував?

– Я прихильник того, щоб відпускати гравців. Думаю, що влітку він би коштував ще більше. Це приклад для інших гравців, які будуть приходити.

– Чому не вийшло в Андреса Карраско в ЛНЗ?

– Я його побачив, коли він працював у Шахтарі. Муравський, Трубін, Судаков, Очеретько, Мудрик – вони всі його пройшли. Я багато інформації зібрав – були тільки гарні відгуки, тож ми на ньому зупинилися. Тренувальний процес у нього був хорошим. Усі гравці почали додавати.

У Черкасах було спокійно, коли він приїхав. Потім з'явилися шахеди. Його дружина не могла до нього приїхати. Карраско мав двох дітей, які у школу ходять в Іспанії. Перші два місяці він непогано працював, старт був хороший, футболістам подобалися методи роботи і те, що команда грала першим номером. Втрачали очки, бо нас ловили на контратаках.

Люндовський, Ковпак, Тарасенко / Facebook

– Чому потім обрали Романа Григорчука і чому в нього також не вийшло?

– Я у нього був у Чорноморці. Ми розглядали Григорчука та Скрипника. Зупинилися на Роману Йосиповичу. Думали, що він зможе вивести команду на новий рівень. Не склалося...

– Минулоріч покоління ЛНЗ 2009 року народження було у фіналі ДЮФЛ. Цього року у Лізі Майбутнього ЛНЗ також серед лідерів. Завдяки чому за короткий термін вдалося побудувати власну школу?

– Керівництво клубу поставило завдання побудувати академію, щоб розвивати молодих гравців. Були місцеві тренери, майже всі місцеві гравці. Я запросив Василя Каюка. Ми зустрілися у Львові. Він погодився. Василь зробив хорошу роботу за два роки.

– Чому ви пішли з ЛНЗ?

– Результат. Рішення власників.

"Довбик став сильнішим. Потім одружився. Його дружина Юлія гарно знає англійську"

– Як вам працюється в Латвії?

– Нормально. Набагато нижчий рівень, ніж в Україні. Коли місцеві тренери бачать рівень чемпіонату України, то здивовані інтенсивністю. Тут така робота, як в ЛНЗ, тільки бюджет у 20 разів менший.

Через війну українців вистачає. Шукаю їх закордоном. У мене в команді троє – Станіслав Мораренко, Денис Галата та Микола Агапов. Латвійські спеціалісти їх виділяють. Вони ніколи не грали в УПЛ.

Рига та РФШ між собою змагаються за чемпіонство. Десять команд, чотири кола. Грають за форматом "весна – осінь". Країна невелика. Популярні три види спорту – хокей, футбол, баскетбол. Усі команди в Ризі базуються. Два клуби в Лієпаї та Даугавпілсі.

– У чому феномен Довбика?

– Людина ставить перед собою цілі. Я його завжди ставлю у приклад. У нього два тижні на рік відпустка, щоб провести її із родиною. Весь інший час він працює над собою.

– Як ви його знайшли?

– Побачили його у ДЮФЛ разом із Люндовським. Відвезли в Металіст до Євгена Краснікова. Там не пішло. Ще був молодий. Забрали його в Черкаси. Він вистрелив у Другій лізі – забив 6 чи 7 голів. А там з'явився Дніпро.

Довбик, Тарасенко, Бондаренко / Facebook

– Чому не вийшло в Данії?

– Менталітет. Мова. Справа не в травмі. Просто у ранньому віці потрапив. Не був готовий до цього. Але це йому допомогло. Він став сильнішим. Потім одружився. Його дружина Юлія гарно знає англійську. Інший би сказав, що більше не поїде закордон.

Найголовніше, що Артем не зупинився, отримавши травму. Поїхав в оренду. Непростий шлях він пройшов. Це його загартувало.

– Мітьюлланд асоціюється із Расмусом Анкерсом. Наскільки це ефективна система?

– Футбольний клуб Мітьюлланд – це клуб, де агенту не потрібно нічого робити. Вони вміють шукати та розвивати. Є академії в Нігерії. Вони добре працюють. На матчах Мітьюлланда три ряди агентів завжди сидять.