До матчу
Румунія – Україна
Вітаємо з Днем народження Олександра Каплієнка! Бажаємо життєвих сил, спортивних перемог, неймовірного фарту, професіонального поступу та самореалізації! Безмежної любові відданих фанатів та щастя в особистому житті!
Разом із агентом ФІФА, клієнтами кампанії («ALIK football management», співзасновником якої є й агент Олексій Люндовський) котрого є Василь Кобін, Сергій Люлька, Євген Боровик, Іван Кривошеєнко, Велі Лампі, Андрій Ткачук та інші відомі виконавці, деталізуємо професію людей, котрі в період трансферного вікна виходять на авансцену в усьому світі.
«Клуби не зможуть уберегтися від недобросовісних агентів»
– Ігорю, з початком року стала відома новина, що ФІФА має на меті заборонити діяльність агентів як посередників між клубами, аргументуючи таке рішення фактом: 2012-го в світі відбулося 11555 трансферів, і за послуги агентів клубам довелося заплатити майже 28 відсотків від загальної вартості переходів.
– Заборона – повна нісенітниця. За нинішніх умов, більшість трансферів у всьому світі просто не відбулися б. Певна угода може реалізуватися, якщо агент «А» знає якийсь клуб в умовній Аргентині, а агент «Б» – клуб в Україні. Якщо вони між собою знайомі, то на виході маємо трансфер, вигідний і аргентинському, й українському клубам. Не забувайте: якщо бодай одна із сторін не буде задоволена умовами переходу гравця, трансфер не відбудеться. А покликання агентів у цій ситуації – дійти консенсусу з усіма сторонами перемовин. Звідки клуби напряму можуть знати всіх менеджерів, мати зв’язки в усьому світі й досконало знати ринок? Не забувайте, що в Україні навіть не всі вони мають селекційні служби. Або ще один, найпростіший, приклад: футболіст не проходить у склад своєї команди й клуб виставляє його на трансфер, але купувати його ніхто не хоче (причин може бути багато, й вони на поверхні), хто займатиметься цією проблемою гравця? Що йому робити? Те ж саме, якщо в маловідомого виконавця другої ліги закінчився контракт із клубом, отож йому треба шукати нове місце роботи. А хто про нього знає або чув там, у другій лізі? Чи, може, треба повторюватися, що в нижчих дивізіонах є ФК, склад яких обмежується футболістами, тренерами, масажистом і лікарем? А навіть якщо ФІФА таки заборонить нашу діяльність, то агенти все одно будуть – тільки в іншому статусі. І це – не лише наше право на існування, це – вимога сучасного футболу. Скажімо, 1997 року одного з гравців, котрого щойно відправили в дубль «Прикарпаття», я працевлаштував у «Зеніті». Хто про нього чув би, якби не агент?
Нині ж Романа Максимюка знають усі.
– А що заважає клубам мати в структурі людину з дипломом агента й запрацьованими зв’язками, яка би самостійно вирішувала таку проблему?
– Добре, уявімо, така людина знайшлася. Вона знає футболіста й хоче вести перемовини безпосередньо з ним. Але той йому у відповідь каже: «Я не розуміюся на всіх цих тонкощах, звертайся до мого агента». На цьому переговори й закінчаться. Хоча, звісно, є такі футболісти, котрі не користуються послугами агентів. Однак вони й нині напряму ведуть переговори з клубами, і претензія ФІФА до агентів у цьому випадку недоречна, про неї не йдеться.
– А який відсоток виконавців нашої прем’єр-ліги не мають агентів?
– Якщо взяти за основу майже 400 гравців, які виступають за клуби ПЛ (16 ФК множимо на 25 осіб у заявці), то ситуація така: всі легіонери (їхнє число – до 40 відсотків) точно мають агентів, хоча поодинокі винятки й можуть бути. А з-поміж українців їхніми послугами користується більше половини футболістів, майже 60 відсотків. Щодо тренерів, то вони потрібні насамперед іноземцям. У більшості українських фахівців агентів немає.
– Недавно в інтерв’ю «УФ» наставник «Буковини» Вадим Заяць різко висловився на адресу агентів у нижчих дивізіонах, зіславшись на те, що гравцям команд другої ліги вони просто не потрібні. Цитую: «Футболіст елементарно не може м’яч зупинити, а у нього вже 28 агентів».
– Так? А якщо агент привезе Зайцю хорошого футболіста, котрий повністю влаштує тренера, що тоді? Підозрюю, наставник скаже лише «дякую», а від критики утримається. Треба розуміти, що в кожній справі є два боки медалі: світлий і темний.
– Упевнений, агенти теж поділяються на, так би мовити, совісних і не дуже.
– Звичайно.
– І як клубам уберегтися від посередників, які «впарюють» їм непотріб – усіляких одноногих Абелардо?
– А це, в принципі, неможливо! Якщо сильні футболісти грають у заможних і сильних клубах, то де ж тоді грати слабким? Те, що одна з команд на 16-му місці, інша – на першому, об’єктивний процес. Хтось виграє чи програє, хтось краще або гірше грає у футбол, а клуби купують завжди, виходячи з власних фінансових можливостей. Тому й на Абелардо завжди є претенденти.
– Мабуть, є й «профі», котрі спеціалізуються суто на таких футболістах?
– У моєму розумінні, агенти поділяються на три категорії. Перша – люди, котрі працюють точково, лише зі зрілими, вже відомими, гравцями. Друга – робота лише з відомими, плюс – молодими, котрі можуть стати відомими. А про третю я розкажу на прикладі. Нинішньої зими в Туреччині спостерігав таку картину: там проходить збори одна з казахстанських команд, ясна річ – переглядає футболістів. Так ось один із агентів привіз у табір цього клубу 15 африканців. І нічого – всіх їх переглядають, процес пішов…
«Юрій Красножан вивчив досьє Селіна й сказав: «Щось він занадто великий…»
– А на чому заробляють агенти?
– Джерел заробітку двоє: клуб, який купує його клієнта в іншого клубу, і сам гравець, із зарплатні якого агент за свої послуги отримує певні відсотки (офіційно, за законом – щонайбільше 10 із зарплатні гравця). Але тенденцій відслідковувати не варто – кожен випадок індивідуальний. Однак, розумію, підтекст вашого запитання такий: чи вигідні агентам часті переходи своїх клієнтів, на яких перші збагачуються? Відповім: радше ні. Особисто я завжди намагаюся зробити все, щоби футболіст, котрий щойно змінив клуб, зростав у ньому й виправдовував кошти, витрачені на трансфер. Тоді й репутація в порядку, й співпраця тільки налагоджується. Зрештою якщо говорити про часті трансфери одного гравця, то за нинішніх умов реалізувати таку схему в Україні, Росії чи Білорусі архіскладно, бо клуби дуже ретельно й професіонально підходять до вивчення футболістів. Нині ж легко можна подивитися на досьє виконавця чи за допомогою професіональної програми Wyscout переглянути будь-який матч гравця тієї чи іншої команди, якщо говорити про міжнародні трансфери. Що вже казати про внутрішні… Тим паче, робота агента – це не лише трансфери, це – забезпечення комфортних умов роботи для клієнта. Якщо йому добре, то навіщо кудись іти?.. І судити нас треба не за одиничним випадком чи гучним трансфером, а за системою.
– Футболіст із клубом підписує повноцінний контракт на детально зазначених умовах?
– Так. Проте якщо з клубом максимально тривала угода – п’ять років, то з агентом – тільки два. Часто угоди укладаються лише на час трансферного періоду чи навіть на місяць.
– Якщо угода діє два роки, а варіант заробітку для агента – відсоток із зарплатні гравця, то він отримуватиме свої кошти щомісяця впродовж оцих двох років?
– Не обов’язково. Нині поширеною є практика, коли між агентом і виконавцем є домовленість – перший отримає якусь суму або відсоток лише за тієї умови, якщо зможе працевлаштувати футболіста в іншому, соліднішому клубові з покращенням контракту. Тобто можна два роки займатися справою цього гравця, але так і не знайти йому новий клуб. Виходить – витрачено й час, і гроші. Адже всі тільки говорять про те, що агенти заробляють, але ж часто їхня робота йде в «пісок», вони лише витрачають.
– Більше, мабуть, заробляють або припиняють займатися цією справою?
– Звичайно. Але ж є різні ситуації. Розумієте, в чому вся суть: якщо свого гравця клуб одягає, везе за власний рахунок на закордонні збори, заселяє в готель і лікує, то агент усе це має організовувати зі своєї кишені. Зрештою нам доводиться подорожувати частіше, ніж футболістам. Наприклад, агенту телефонують із клубу з проханням переглянути на зборах того чи іншого його клієнта. І якщо в підсумку гравець підходить, то клуб повертає кошти за переліт і всі витрати. Як ні – агент усе сплачує з власної кишені. А ще впродовж двадцятирічної практики подорожей на літаках, траплялися різні історії. Одного разу літак тричі заходив на посадку, іншого – змогли сісти аж за п’ятсот кілометрів од потрібного мені міста, а остання пригода сталася нинішньої зими: у наш літак тричі влучала блискавка, ми ледь сіли. На ранок у новинах показували літак, який дивом приземлився з одним робочим двигуном, і який зняли з експлуатації. Загалом ця професія – не лише фінансовий ризик.
– В Україні є 67 офіційно зареєстрованих агентів ФІФА. Ви знаєте бодай одного з них, хто не має дорогої іномарки чи заробляє менше, ніж середньостатистичний українець?
– (Усміхається). Це – провокаційне запитання! Скажу так: агент – це не синонім слова «успіх». Уже нині, в січні, бачив, як в агентів з однієї країни закінчилися гроші, й вони уп’ятьох жили в одному номері, мабуть, спали на підлозі. А потім шукали, в кого би позичити на дорогу додому.
– Водночас стереотип про агентів, як заможних людей, існує ж недарма.
– Погоджуюся. Але ви хочете бачити лише один бік медалі, а я – показати й інший. Скажімо, в моєму житті було багато моментів, коли робота не приносила ні прибутку, ні задоволення, тож був на межі, щоби покінчити з цією професію. Гадаю, так було в більшості моїх колег.
– А які головні проблеми в роботі агента?
– Знайти спільну мову. Найскладніше завдання успішного професіонала – знайти баланс інтересів клубів і футболістів. Конфлікти ж у роботі виникають постійно й за найменших непорозумінь, як-от гравець хоче одну зарплату, а йому пропонують іншу. Відтак агента потім запросто можуть зробити винним.
– Як українські клуби ставляться до участі посередників у трансферній діяльності: як до друзів чи ворогів?
– Залежно від того, яких футболістів їм пропонувати. Багато вирішує репутація. Зрештою, можна запропонувати хорошого виконавця, але він із різних, скажімо, не лише фінансових, а й тактичних нюансів, не підходить клубу. І в цьому випадку стане зрозумілою кваліфікація агента.
– Як ви пропонуєте своїх клієнтів? Телефонуєте напряму тренерам?
– По-різному. Усе залежить од особистих знайомств.
– А як відреагує селекційна служба умовного «Іллічівця», якщо ви напряму дзвонитимете умовному Миколі Павлову й пропонуватимете свого клієнта?
– Реакція не обов’язково буде критичною, якщо ви про це. До речі, про Павлова. Наведу простий приклад, чому цей тренер – високої кваліфікації. Свого часу наша компанія частково вела справи Євгена Селіна, в той час, коли цього футболіста не знав ніхто. Ми пропонували його багатьом клубам і сіли за стіл переговорів з тренером одного з них – Юрієм Красножаном, котрий очолював «Спартак» із Нальчика. Загалом відомим всім фахівцем. Той вивчив його досьє, подивився, що Селін молодий і грав за молодіжну збірну України, а, у підсумку, сказав: «Щось він занадто великий, як для флангового захисника». Ним він не зацікавився. Повторювати те, як повернулася доля Селіна після зустрічі з Павловим і де він нині, думаю, не варто.
«Після Євро вже нікого не треба вмовляти їхати в Україну»
– Під час перемовин щодо трансфера футболіста є чотири сторони процесу: два клуби, футболіст і агент. Який вплив чинить останній?
– Такий, що клуби між собою можуть узагалі не спілкуватися. Точки дотику після почутих од них умов і побажань інколи шукає саме агент. Задоволеними, як правило, є не всі, тому доводиться шукати консенсус. Це відбувається майже при всіх трансферах.
– А хто диктує умови передусім?
– Ринок! Усі балачки, скільки коштує чи скільки може заплатити той чи інший клуб за гравця – ніщо. Реальна ціна – це завжди та сума, яку за футболіста пропонують. Бо якщо більше ніхто не дає, які передумови говорити про те, що він коштує більше?
– Після Євро-2012 легіонерів запрошувати стало легше?
– Тут вплив просто колосальний. Нікого вже не треба вмовляти, вдаватися до крайнощів – усі знають і так, що ми за країна, які в нас умови для футболу та скільки в Україні можуть заплатити. Більшість такі умови влаштовують. Це, так би мовити, ефект реклами, нова сторінка для українського футболу й агентів, зокрема. Якщо раніше, в час без Інтернету й телетрансляцією всього одного матчу туру вітчизняного чемпіонату, все вирішувалося в телефонному режимі, то нині все відбувається набагато повільніше через скрупульозність. То теж була сторінка, нині час іншої, коли для України відкриті широкі горизонти.
Анатолій Волков, «Український футбол»