В.Аржанов: «Варіанти з України не розглядав»

Екс-гравець запорізького «Металурга», київського «Арсеналу», луцької «Волині» та одеського «Чорноморця» Володимир Аржанов дав перше розгорнуте інтерв’ю в якості гравця «Атирау» друкованому виданню «Український футбол».

Узимку одеський ФК пережив сильне кадрове потрясіння: з команди пішла більшість основних гравців, певна частина з яких послідувала прикладу головного тренера, та, зрештою, перебралася в азербайджанську «Габалу». На відміну від решти партнерів, Аржанов був оригінальніший: він обрав інший закордонний варіант – казахський «Атирау». Усе відбулося настільки швидко та раптово, що з вихованцем запорізького футболу в пресі не з’явилося жодного інтерв’ю. Згодом, після переїзду до однойменного з клубом міста, до українського півзахисника неодноразово зверталися з приводу відвертої бесіди, проте Володимир не хотів бути багатослівним до свого влиття в тамтешній колектив. Отож, витримавши паузу, «УФ» зв’язався з Володимиром, аби той детально розповів, як у зимове міжсезоння змінив прописку з Одеси на Атирау, якими він бачить місцеву першість і нову команду, як побудував свій побут на чужині.

Про прощання з Одесою та процес переходу

– Володимире, готуючись до інтерв’ю, помітив, що останнім часом із вами в українських ЗМІ не було жодного інтерв’ю. На Батьківщині про вас забули чи самі відмовилися розповідати про останні зміни в кар’єрі?

– Насправді, це було моє бажання, тож усім відмовляв у інтерв’ю. Насамперед, хотів зосередитися на футболі. Тим паче, перебуваю в новій команді та вперше набуваю досвід виступів за кордоном. Отож мав на меті створити атмосферу, коли мені нічого не заважає.

– Що цього разу дозволило вам змінити позицію щодо спілкування з пресою?

– Уже минув певний час: подолав із новою командою всі збори, розпочався чемпіонат. Можу сказати, що вже втягнувся на новому місці, тож маю право розповісти про це.

– Подробиці вашого переїзду в Казахстан досі залишаються невідомими. Чи можете пролити світло на це питання?

– Мене особисто запрошував головний тренер «Атирау» Володимир Никитенко. Зізнаюсь, у моїх послугах він був зацікавлений іще раніше: кликав у Казахстан, коли очолював інший клуб. Зараз в Україні та в моєму попередньому ФК («Чорноморці». – Є.Д.) сформувалася така ситуація, що виникло прагнення змінити обстановку. Відтак відгукнувся на пропозицію «Атирау».

– Які у вас залишися спогади про одеський етап, і те, як він завершився?

– Вочевидь, це був той момент, коли опинився в команді не в той період існування клубу. Усім відомо, яке зараз становище в Україні, зрозуміло, що це негативно позначається на вітчизняному футболі. На противагу додам, що у «Чорноморці» створені всі умови для розвитку, тож команда має у своєму розпорядженні чудову інфраструктуру. Окремого епітету заслуговують місцеві вболівальники, котрі завжди підтримували наш колектив. Думаю, їм варто пережити цей період разом із командою й набратися терпіння. Хоча скажу, що молодим гравцям наразі випав чудовий шанс проявити себе.

– У січні було дивно стежити, що Григорчук і кілька ваших колег перебралися в азербайджанську «Габалу», а ви опинилися в казахському «Атирау». Хіба Роман Йосипович не кликав за собою?

– Скажу, щоби конкретно «кликав» – такого не було. Ми з Григорчуком справді розмовляли на цю тему, проте на той момент я вже вирішив переїхати в Казахстан. Чесно, навіть не розглядав інші варіанти, позаяк уже знайшов бажану можливість змінити обстановку та спробувати сили в іноземному чемпіонаті.

– Загальновідомо, що наставник «Зорі» Юрій Вернидуб – прихильник вашої гри, котрий неодноразово запрошував до себе. Чи цього разу Юрій Миколайович також виявляв зацікавленість у ваших послугах?

– Юрія Вернидуба знаю особисто, з його сином Віталієм також тісно спілкуємося. Із повагою до нього ставлюся, проте повторюю: варіанти з України навіть не розглядав. Отож такої бесіди, щоби я перейшов у «Зорю», не було.

– Інших іноземних можливостей вистачало?

– Та особливо розповідати нічого. Отримав конкретну пропозицію, тренер хотів мене бачити, тому зразу дав свою згоду на перехід. Усе швидко було. Значну роль відіграв Никитенко, котрий іще влітку запрошував до себе.

Про Казахстан і місцевий футбол

– На вашу думку, чим можна пояснити тренд останнього часу – переїзд у колишні союзні республіки? Імовірно, впливає на вибір заможність місцевих ФК?

– На мій погляд, усі гадають, що тут – слабкі чемпіонати, тож легко грати в футбол. Утім, це далеко не так. Насправді, в першості Казахстану зібрані сильні виконавці. Єдине, що, можливо, інфраструктура у цьому плані відстає. Проте за рівнем чемпіонат – сильний. Щодо масової міграції: нині на Батьківщині скрутна ситуація у футболі, тож усі шукають стабільні умови.

– Із вітчизняною прем’єр-лігою можна порівняти?

– Знову ж таки, з побаченого роблю висновок, що існують проблеми з матеріальною базою: полями та стадіонами. А так – виступають сильні команди. Аутсайдерів або колективів, які суттєво випадають із ліги, практично немає. Більшість клубів грають од оборони, прагнуть завжди набирати очки. Відтак для мене чемпіонат цікавий і по-своєму складний.

– Загалом, які цілі переслідує «Атирау»? Який футбол проповідує?

– Тутешній чемпіонат примітний тим, що на певному етапі розділяється на дві групи по шість команд. Отож перша мета – потрапити до провідного пелетону, а потім – посісти якнайвище місце. Тренер прищеплює нам комбінаційний футбол. Увесь тренувальний процес побудований на роботі з м’ячами.

– Що скажете про співпрацю з Володимиром Никитенком?

– Він – досвідчений фахівець. Багато пропрацював у Казахстані. Загалом, мені цікаво виступати під його орудою.

– А як відбулося й пройшло знайомство з новими партнерами?

– Адаптації, як такої, не було, бо зібрався практично новий колектив – змінили 90 відсотків складу. Багато футболістів вікових і досвідчених, отож швидко знайшли спільну мову, відтак я влився в колектив. До того ж, мав знайомого – Майкла Одібе, з яким раніше грали за київський «Арсенал».

Про побут

– Як вам Атирау?

– Цікаве місто! Це мій перший досвід, у Казахстані ще не був. Отож поступово вивчаю місто та призвичаююсь.

– Чи здивував оцей край якоюсь екзотикою?

– Перше – вже куштував конину. Раніше ніколи не доводилося її їсти. А так, у принципі, всі хлопці спілкуються однією мовою, тому проблем особливих немає.

– Окрім конини, ще коштували інші страви місцевої кухні?

– У принципі, кухня подібна до української, тільки страви називаються по-іншому. А якихось особливих тутешніх страв іще не пробував.

– Разом із собою взяли за кордон сім’ю?

– Ні, поки моя сім’я перебуває в Україні. У мене тут часто матчі, відповідно, багато перельотів із міста в місто. Відтак, навіть якби вони були поруч, я би все одно проводив із близькими небагато часу. Тим паче, мешкаю на базі, як і багато моїх партнерів.

– Як і з ким проводите дозвілля?

– У нас дружний колектив. Отож сумувати не доводиться. Переважно, навіть скажу – практично весь свій вільний час проводжу разом із командою.

– Як минає ваш звичайний день?

– Зазвичай, у день займаємося на одному-двох тренуваннях. Інший час проводимо на базі. Можемо пограти в карти чи побавитися на приставці PlayStation, а ввечері прогулятися містом.

– Уже ознайомилися з культурою та місцевими звичаями?

– Думаю, ще все попереду. Я з повагою ставлюся до країни, в якій працюю, тому мені все цікаво. Поки лише роблю перші кроки у цьому напрямі.

– Чи була можливість за цей час повернутися додому?

– Так, зараз у чемпіонаті була пауза через матчі збірних. Скориставшись нагодою, завітав до України. Отож із цим проблем також немає.

– Як узагалі почуваєтеся в новій для себе ролі легіонера?

– Ставлення до мене абсолютно нормальне та шанобливе. Тим паче, в команді вистачає легіонерів, хоча я один українець. У цілому, мені цікаво набувати новий досвід.

– Чи цікавляться у вас місцеві подіями й вашим баченням того, що відбувається на Донбасі?

– Постійно питають, хвилюються. Розказую все колегам із того моменту, як приєднався до команди на зборах у Туреччині. Відтак тримаю всіх у курсі останніх подій.

Про перспективи

– Вам усього лише 29. Наскільки тривалим бачите своє майбутнє в Казахстані?

– Я би не став далеко забігати вперед. Зрештою, все залежатиме від мого здоров’я. Маю прагнення не зупинятися на досягнутому. Думаю, ще багато років віддам футболу.

– Дозвольте поцікавитися: наскільки контракт пов’язує вас із «Атирау»?

– У Казахстані прийнято укладати договори на один рік. У мене ситуація аналогічна. Відтак принаймні до зими допомагатиму нинішній команді.

– Багато хто відмовляється від переїздів за кордон, аби не зникати з поля зору тренерів національної збірної. Для вас це не має значення?

– Та я реально дивлюся на речі. Я достатньо пограв у прем’єр-лізі, й мене не викликали до лав збірної… Зрештою, якщо заслужу таке право, то мене покличуть і з Казахстану. Та, попри все, моя справа – грати у футбол і отримувати від цього задоволення.

– Продовжуєте підтримувати контакт із колишніми колегами за виступами у «Чорноморці»?

– Авжеж. Спілкуємося та переписуємося із хлопцями, котрі перейшли в «Габалу» чи залишилися в Україні.

– Яким би хотіли бачити продовження своєї кар’єри?

– Давайте не будемо забігати так далеко. Хоча, звичайно, прагну повернутися в Україну та знову пограти в прем’єр-лізі.

– Про цвяшок на стіні для бутсів саме в рідному «Металурзі» ще на замислювалися?

– Запоріжжя – моє рідне місто, де виступає рідна команда. Безумовно, кар’єру хотів би завершити в «Металурзі».

Євген Демян, «Український футбол»