50 голів Максима Фещука у вищих дивізіонах

В інтерв’ю Sport Arena український легіонер Максим Фещук розповів про досягнення ювілею – 50 голів у вищих дивізіонах та своїх враженнях від казахстанського футболу.

Від 2015 року відомий український форвард та півоборонець Максим Фещук є легіонером. Нині виступає у казахстанському «Таразі» – й цього літа досягнув показника у 50 голів у вищих дивізіонах. За час виступів на батьківщині, в Молдові та Казахстані він здобув срібну медаль з «Дачією» (2016 рік), а також Кубок України з «Таврією» (2010 рік).

Проте це було лише приводом для розмови – ми обговорили з Максимом його враження від другого заходу в чемпіонат Казахстану, срібний досвід у Молдові та думки про український чемпіонат.

«Форвардом себе не відчуваю»

– Як у цьому сезоні вам давалися голи? Як довго йшли до показника 50 голів і чи знали що у вас попереду такий ювілей?

– Я взагалі не йшов до цієї відмітки, а просто грав – виконував мою роботу. Спасибі моєму агенту Олексію Люндовському – він мені нагадав про ювілей. Для форварда це не такий вже великий показник… Тим більше, себе форвардом не відчуваю і не граю ним, все ж таки, в Казахстані граю в середині, при схемі 5-3-2. У Караганді грав справа, зліва і нижче. Як таким форвардом я грав востаннє в «Таврії», а далі вже не був форвардом.

– Є ностальгія по бомбардирській роботі?

– У кожному амплуа є свої плюси і мінуси: звичайно, було комфортно грати форварда, але і зараз відчуваю зацікавлення.

– Чи буде справедливим твердження, що для форварда всі інші підносять снаряди чи футбол не такий однозначний?

– Коли починав грати у футбол, то було таке поняття: якщо ти нападник, то повинен забивати голи. А зараз футбол змінився і гол – це результат роботи певної групи гравців з комбінаціями. А півзахисник не тільки той, хто підносить снаряди, все може бути навпаки. Форвард повинен бути корисний команді й виконувати декілька функцій.

– Ми востаннє спілкувалися, коли ви грали в Молдові. Рішення поміняти її на Казахстан зумовлене незадоволенням виступами в молдовському чемпіонаті чи на передній план матеріальна сторона виходить?

– Якраз матеріальна сторона не зіграла ролі – самі умови приблизно однакові. Було бажання поміняти молдавський чемпіонат на сильніший. Це було обдумане рішення і я ще не пожалкував, що прийняв його. Навіть якщо я б не знайшов команди, все одно пішов би з «Дачії». Тому що рівень і все, що відбувалося там, це була катастрофа. Це непрофесійний рівень: мене обдурив президент команди, конкретно реально мене обманув. Коли підписується контракт і кажуть: «У нас не вписуються суми, а робиться все на чесному слові», а після цього приходять два болгари і їм вписують в контракти всі цифри, то, виходить, мене обманювали. Хоча там також були позитивні моменти: я хотів стати чемпіоном, мене перші півроку все задовольняло. Вийшли срібні медалі…

– У чемпіонаті Молдови «Дачія» стала реальною силою, але незрозуміло чи це за рахунок її сили, чи за рахунок того, що «Шериф» деградував?

– Все ж таки «Дачія» молодці, билися. Але це «Шериф» дозволив підійти до себе. Навіть на європейській арені граючи з умовним «Карабахом» «Шериф» програє і нікуди не виходить. Це не тільки проблема «Шерифа». Немає просто конкурентоспроможних команд, щоб «Шериф» відчув рівень європейський. Візьміть Україну: «Шахтар» і «Динамо» – це європейський рівень, клас матчів, а в Молдові такого немає.

– Варіант повернення в Україну цього року не розглядали?

– Я поки що в Казахстані, контракт до кінця сезону, потім подивимося. Ніколи не кажи ніколи…

«Наша команда зайняла передостаннє місце, але лишилася у Вищій лізі»

– Що собою являє клуб «Тараз», куди ви перейшли? Чи є знайомі тут з якими перетиналися?

– Це команда, яка зайняла передостаннє місце у Вищій лізі. Але «Алтай» не допустили, і «Тараз» за місяць до початку сезону дізнався, що буде грати у Вищій лізі і почав збирати футболістів. Спочатку ніхто не сприймав команду конкурентоспроможною, думали, що ми будемо хлопчиками для биття. Але тренер у нас хороший, його робота допомогла зробити колектив. Самовіддача, тактика, віра в себе – як на мене, багато позитивних речей у команді відбувається. І завдяки таким речам команда йде на шостому місці. Хоча все ж таки завдання – зберегти прописку у Вищій лізі, і вся боротьба попереду.

– Якби хтось прокинувся через багато років і подивився на таблицю чемпіонату Казахстану, він був би здивований: карагандинський «Шахтар» нижче «Тараза», «Актобе» в зоні вильоту. Що відбувається у Казахстані і чому такі історичні лідери покотилися вниз?

– Будучи тут не скажу, що «Шахтар» і «Актобе» – гранди, хоча команди непогані, кожен своє завдання виконує і керівництво (особливо «Актобе») також незадоволене речами, які відбуваються. Але як є, так є – нічого не виправиш і кожен вирішує свої завдання. І на даний момент ці команди є нашими конкурентами. Все йде щільно: одна перемога може змінити, різниця три-шість очок. Кожна команда може вирішити своє завдання. Хоча не знаю, які завдання були у цих команд перед сезоном.

– Яким ви застали Казахстан через два роки перерви, чи став він кращим за рівнем?

– Сто процентів. Фінансування на рівні, а ось по футболу, будучи тут чотири місяці в 15-ому році і зараз прийшовши, у 17-ому році, то бачу, що футбол набагато виріс. Їдуть гарні легіонери, і місцеві футболісти додають, футбол вирівнявся і немає прохідних ігор. Навіть «Астана», лідер чемпіонату, команда високого класу, не має навіть для неї легких ігор. Всі дають бій і борються і у кожної команди свої завдання, тим чемпіонат і цікавий. Аналогічно можу сказати і про чемпіонат України: я дивлюся, пройшло чотири тури, і мені здається, турнір обіцяє бути цікавим. Порівнюючи цей чемпіонат України і минулорічний, це небо і земля.

– Є суттєва різниця: ми залишаємося з плей-офф, а в Казахстані відмовилися й грають у три кола. Вам подобається?

– Так, коли я був у 15-му році, вони ще ділилися на шістки, але моя думка – краще грати в три кола. Команда, яка займає шосте місце, ні на що не претендує і може відпочивати, а команда, яка посіла сьоме місце і хотіла в єврокубки, буде боротися за виживання, це несправедливо, все ж таки краще грати в три кола. Зрозуміло, також специфічно, тому що в третьому колі йде жеребкування, хто грає вдома, хто на виїзді, але грає кожен з кожним. Тому найкраще повернутися до 16 команд і грати в два кола.

– Казахстан останнім часом на веб-сторінках усього світу: фотографії Ніколаса Кейджа у казахському одязі на передовицях, а у нас в Україні ще й Шовковського побачили в матчі за збірну світу в цій країні. Що там відбуваються за заходи?

– На це я не можу дати відповіді. Я не слідкував. Сам в новинах прочитав і дуже здивувався.

«Багато чув про жертвопринесення, але сам не бачив»

– У плані побуту не відчуваєте себе відірваним від подій, адже Тараз – це не Астана, не Алма-Ата, навіть не Караганда?

– Це містечко комфортне. Радує, що родина зі мною більше місяця, дружині і доньці подобається, комфортно, просто дуже гаряче. В Україні може бути тиждень-два спеки на рік, а тут якщо тиждень плюс 25 – це буде супер за все літо. В інший час спека просто неймовірна!

– Як же ви граєте за такої погоди?

– Щоб грати – треба звикати, я ще не зовсім звик. Мені коли прохолодніше, то краще. Коли я у Криму грав, чемпіонат у липні починали грати і ставили гру на другу години дня. То була катастрофа! Плюс сорок, нереально пішки ходити – не те, що грати! Нам сказали, що то була вимога телебачення. Ох ми тоді його пригадували незлим тихим словом!

– Кажуть, що південний Казахстан дуже відрізняться від північного. Тут справжня Азія?

– Сто процентів! Менталітет у людей інший. Тут навіть у самому місті колорит зовсім інакший, ніж звично європейцям. Люди дуже шанують мусульманські традиції, тут багато істинних віруючих.

– Правда, що й досі в Казахстані сезон починають із жертвопринесення?

– Я того так і не застав! Всі про це говорять, але мені побачити не довелося. Кажуть, є таке, що барана ріжуть прямо на стадіоні.

– Родом із Таразької області (колишній Джамбул) Євген Яровенко – олімпійський чемпіон, легенда «Дніпра». Тут згадують про нього, про українців?

– Яровенка згадують! Я просто не знав, що він із Джамбулщини родом. Поганим словом ні його, ні земляків моїх не згадують. Напевно, українці хороший слід залишили у місцевому чемпіонаті.

«Новий сезон української Прем’єр-ліги цікавий»

– Поясніть тоді таку фішку казахського футболу. У нас Дедечко й Антонов були кандидатами в збірну, поїхали в Казахстан – не дуже вийшло. Сіто Рієра у «Чорноморці» вважався зіркою, там, дивлюся, на заміни виходить. Це різниця на користь чемпіонату Казахстану чи суто персональний фактор?

– Чесно скажу: це їм особисто треба задавати питання. Чемпіонат тут специфічний – багато боротьби, клімат, треба звикати. Рівень умов для тренування у Казахстану й України – це небо і земля, в Україні набагато кращі поля, стадіони, тренувальні бази.

– Ви три роки є легіонером. З власної волі, якби не сталося такої біди з українською економікою, не були б ним?

– Після того Шуфрича, вже якби не сталося, я б не їхав, залишався б, але через ту «Говерлу»… Це легенький «безпрєдєл»! Але я сам усвідомлюю, що це моя вина, що я допустив таке по відношенню до себе. І тренер все ж таки не підтримав – Грозний свої питання вирішував. Але, слава Богу, що та точка падіння відбулася і все буде далі рости. І чемпіонат України в плані росту фінансової стабільності – також.

– Тобто, вважаєте, що від дна ми відштовхнулися. А по чому найбільше сумуєте в Казахстані?

– Україна – це дім, і грати тут – це дорогого варто. Але хочеться стабільності й певного рівня. Були б непогані пропозиції – я б із задоволенням повернувся. Я ще в змозі пограти.

– У вас на Львівщині футбольний бум: «Карпати» і «Верес» грають у Вищій лізі, «Рух» – у Першій лізі, Львів претендує на лідерство у Групі «А», а «Рочин» (Соснівка) хоче у Другу лігу. Спілкуєтеся із футбольними земляками? Задоволені вони, що пішов такий підйом?

– «Карпати» і «Верес» – супер, що дві команди в Прем’єр-лізі, класно, але я вважаю, що «Верес» повинен грати в Рівному. Це було б набагато сильніше: умови, стадіон. І мені розповідали про Першу лігу, коли там приходило багато тисяч фанатів, що не вистачало, квиточків. Це є супер! Для чого їм грати у Львові тоді? Юрій Миколайович Вірт зробив гарний колектив і команда симпатична. Новий сезон цікавий: немає нічого явного. Так, тільки «Шахтар» і «Динамо» будуть боротися за перше місце, а далі нічого немає такого, про що зрозуміло можна було б говорити.

Ігор Дашков, Sport Arena