Поздравляем с Днем рождения Артема Бондаренко! Желаем крепкого здоровья, спортивных побед, неимоверного фарта, профессионального роста и самореализации! Безграничной любви преданных фанатов и счастья в личной жизни!

 
Фамилия, имя

Фещук Максим

Позиция Нападающий
Дата рождения 1985-11-25 Броды, Львовская обл.
Воспитанник «Карпаты» Львов
Клуб ФК «Витебск» Беларусь
Гражданство Украина
Рост 183 см
Вес 75 кг

Интервью за 2019-07-02

 

«Вийти в єврокубки – вражаюче досягнення» 

 

 

Білоруський чемпіонат лишається одним із найбільш «українізованих» – цього сезону в ньому задіяно більше трьох десятків наших легіонерів. Серед них – досвідчений універсал атаки Максим Фещук. Причому, граючи в складі ФК «Вітебськ» із земляками – Олегом Карамушкою та Артемом Старгородським, – форвард готується стартувати у єврокубках нового сезону.

Наш дзвінок застав Фещука на відпочинку після планового тренування. Річ у тім, що «Вітебськ» за тиждень зіграє з обома лідерами чемпіонату Білорусі – після виїзду до БАТЕ на команду трьох українців чекає домашній матч із «Динамо» (Брест), іще однією командою з великим українським акцентом.

 

«Після виходу в фінал кубка та матчів із грандами на нас чекатимуть фіни»

– У вашої команди попереду «Динамо» (Брест), якому допомагають наші Олександр Нойок, Олексій Хобленко та Артем Мілевський. Встигли перекинутися парою слів із земляками? Чого чекаєте від цього протистояння?

– Цікавий буде матч! «Динамо» (Брест) наразі лідирує в чемпіонаті. Команда серйозна, з амбіціями. До певної міри, аналог українського «Шахтаря» (Донецьк) – керівництво планомірно йде до своєї мети й збуджує футбольну громадськість гучними придбаннями та перемогами. Ну, що ж – чемпіонат від цього тільки виграє, що є якісна конкуренція. Якщо порівнювати з БАТЕ, чемпіоном багатьох останніх років, бачимо, що «динамівці» Бреста йдуть своїм шляхом і зростають. А ще ж не треба забувати про «Шахтар» (Солігорськ) і «Динамо» (Мінськ). Словом, сезон цікавий!

З тамтешніми українцями ще не спілкувався – впевнений, матимемо змогу поговорити перед матчем. Тим більше, «Вітебськ» із нетерпінням чекає візиту брестчан. Цікаво грати з лідерами. Рівень цих команд високий, важко щось спрогнозувати на майбутнє.

 

 

– БАТЕ колись вражав українських спостерігачів – навіть говорили, що це має бути зразок для господарювання й для наших клубів. Але потім були дві катастрофічні поразки від «Шахтаря» й дуже важка гра проти «Олександрії», яка цілком на рівних грала з білоруським грандом. Ваші враження від нинішнього БАТЕ? Після смерті Капського й переходу Гончаренка в інший клуб вони витримують рівень?

– Ви знаєте, я раніше не дуже глибоко стежив за білоруським чемпіонатом. Знаю, що вони постійно беруть участь у єврокубках, грали з великими європейськими грандами. Зі слів хлопців, смерть Капського, звичайно, вплинула на команду – це була велика людина, яка зробила багато хорошого для клубу. Але, за моїми враженнями, наразі вони лишаються боєздатними. Це досить хороша команда, грати з якою непросто.

Але, знову ж таки, порівнюючи з конкурентами – тим же солігорським «Шахтарем», не сказав би, що БАТЕ набагато сильніше й чимось відрізняється від них. Цікаво буде зіграти з «Динамо» (Брест), щоб порівняти ще з ними. Ясно, що БАТЕ – гранд, але щоб там було щось неможливе – не сказав би. Хоча з нами результат вони зробили ще в першому таймі, тому надалі могли грати по рахунку.

 

– Візитівка БАТЕ й білоруського футболу – Аляксандр Глєб. Не прикро, що він пішов із команди раніше, аніж могли з ним перетнутися на полі?

– Гравець високого рівня, з яким цікаво пограти і є чого повчитися. Але якщо пішов з команди – значить, були свої причини. БАТЕ має певний напрямок розвитку, так що і з його сторони, і зі сторони клубу це був обдуманий крок.

 

 

 

«Для «Вітебська» вийти в єврокубки – вражаюче досягнення»

– Ви дійсно раніше грали в Казахстані, Молдові та, ясна річ, в Україні. Перехід у новий для вас білоруський чемпіонат був обдуманим кроком чи, скажімо так, останнім варіантом наприкінці зборів?

– Однозначно – обдуманий крок. Зважив усі «за» та «проти». Поспілкувався з тренером. Вивчив склад і завдання. Багато досвідчених гравців, та й у мене 34-й рік уже йде. Цікавився тим, щоб взяти участь у Лізі Європи – і радий, що цю можливість ми використали, ФК «Вітебськ» вийшов у фінал Кубка Білорусі, який проходив у цьому місті, та фінішував четвертим у Вищейшій лізі. Тому так – зваживши все, погодився на перехід і ще ні разу не пошкодував, що перейшов у цей клуб.

Так, у чемпіонаті не все виходить, але є час, щоб піднятися поближче до лідерів. А після Бреста у нас матчі єврокубків проти фінського КуПСа. Сезон не дає розслабитися, зараз все дуже цікаво.

 

– У «Вітебську» – значний український легіон. Як він формувався?

– Олег Карамушка тут грає вже декілька років. Артем Старгородський ще з минулого року тут, він уже мав досвід виступів у Білорусі. Жаль, що Володя Прийомов так і не зіграв за цю команду, вже попрощався з клубу, не зігравши за нього. Травма йому завадила. Підхід тренерського штабу до роботи мені імпонує, тож нашому легіону добре грається – у нас добре підібраний колектив. Єдине, десь не вистачає везіння й суддівства – не знаю, з чим це пов’язано, але суддівські помилки впливають на нас досить серйозно.

 

– Цікаво: ваша команда йде десятою, але вже за один тур теоретично може зробити кілька кроків вгору, за очками це цілком реально…

– Так, чемпіонат нині цілісний. Приємно, що нема розривів у таблиці. Вважаю, нам під силу піднятися. Єдине – треба розуміти всю специфіку. Вийти в єврокубки для «Вітебська» – це вражаюче досягнення. Випередити такі команди, як «Динамо» (Брест), «Торпедо-БелАЗ». Тому десь навіть логічно, що всі вже інакше дивляться на команду, яка зуміла пробитися в Лігу Європи при конкуренції дуже гідних суперників із значними бюджетами. Це вже саме по собі досягнення.

 

«Взагалі не заплатили ні за перший контракт, ні за другий!..»

– Давайте до складної теми. Доводилося чути, що з київським «Арсеналом» ви розсталися непросто й до цих пір маєте взаємини вже в не футбольній площині…

– Так, це правда. Із ФК «Арсенал-Київ» маємо спори в юридичній площині. Хто ще? Ну, наприклад, Олександр Єрмаченко. Але скажу відразу: давайте розмежовувати ці справи, бо у нього можуть бути свої спори з клубом, у мене – свої. Тож говоритиму суто за себе.

 

– Що «Арсенал» вам лишився винним і в який момент вас перестала влаштовувати співпраця з клубом?

– Та, в принципі, ця співпраця мене й так не влаштовувала. Перший раз приходив, маючи чітку домовленість на три місяці – до кінця сезону. Другий раз – відгукнувшись на запрошення головного тренера В’ячеслава Грозного, тільки виключно після дзвінка тренера, з яким мені комфортно було працювати, я погодився перейти не скільки в «Арсенал», скільки до В’ячеслава Вікторовича.

 

 

 

– А щодо фінансів?

– Взагалі не заплатили ні за перший контракт, ні за другий. Я завжди говорю так: якщо є якісь питання, треба не лише говорити про «дуріловку», а й висловлювати свої претензії юридично. Футболісти праві, коли кажуть в інтерв’ю: «Нам не дали, не заплатили». Але значно ефективніше – закріпляти ці речі офіційними листами.

Люди «кидають»: дають підписувати якісь папери, потім кажуть, що нічого не винні. Так от, мені винен «Арсенал» ще за перший мій прихід до них у Першу лігу, а коли я на півтора місяці прийшов у другий раз – мені не тільки не віддали за той період, а навіть за весняний. Ну що тут сказати? Зустрінемося, як-то кажуть, в суді!

 

– Ви не вперше зіткнулися з такою «текучкою кадрів», кількістю легіонерів, невиплатою грошей? Доводилося ще десь, окрім «Говерли», таке бачити?

– Ви правильно сказали: «крім Говерли». Тільки там таке й бачив. Наскільки розумію, це було й до мене, й після. Навіть не хочеться згадувати той період.

Щодо «Арсеналу»… Просто подивіться, що пишуть легіонери. Комусь не заплатили за чотири місяці, за квартиру. Люди пишуть правду про це «кідалово». Я не розумію, хто в принципі видає атестати таким командам. Вилетіли вони, звичайно, заслужено – не заслуговували залишитися в УПЛ з таким підходом до справи, що б вони не казали…

Я скажу відверто: нічого поганого «Арсеналу» не бажаю, хай грають собі в Першій лізі, виконують свої завдання. Але ж хай заплатять усе людям і ведуть себе порядно в житті, так воно їм повернеться!

 

– Як було грати в команді з такими проблемами й атмосферою?

– Розумієте, навіть більше скажу – неможливо грати в такому колективі! Коли зарплати відносно маленькі, відносно навіть українського футболу, а ти живеш у Києві й тобі їх навіть не платять… То завжди починається: у когось не було чим за квартиру заплатити, хтось мав ще якісь проблеми… Хлопці починають поглядувати косо одне на одного, в чомусь підозрювати. Звучить багато таких, знаєте, фраз, що хтось «грає на контору», хтось ще чимось займається. Тяжка атмосфера недовіри: підозрювати можна, але якщо не спіймано, наговорювати на когось теж неправильно. Коли така ситуація в команді, то випливає весь бруд, а починається ж воно з верхів…

 

– У вас прикрі спогади про останні виступи на батьківщині: «Таврія» знялася з турніру, «Говерла» знялася з турніру, з «Арсеналом» судитеся…

– Не згоден з такою постановкою питання. У «Таврії» я провів чи не найщасливіші п’ять років. А що знялися… Так склалися обставини – знімалися ж і «Кривбас», і «Арсенал», і донецький «Металург». А «Таврія», аж до подій з анексією (останні півроку мене вже в команді не було), була прекрасною командою. Ми здобули Кубок України. У мене до «Таврії» ніяких претензій нема, хоча останню зарплату мені не закрили. Одну зарплату за п’ять років не додали – нічого страшного. Цьому колективу я дуже вдячний, це, як і «Карпати» – моя рідна команда, найкращий клуб у моїй кар’єрі.

 

– От бачите. Навіть у «Таврії» «недодача». То буде ще щось хороше в нашому футболі?

– Буде, тільки й лишається у це вірити. Стежу за чемпіонатом України – багато нових клубів, знизу виходять в УПЛ, є якась зміна, це обнадіює. Просто треба одне пам’ятати: хай зарплати в чемпіонаті України й попадали, але навіть ті, що є, треба виплачувати. Хай там і в десятки разів менші умови, ти їх виконуй, роби, що обіцяв. Була б ця стабільність – то не було б невдоволеності. Якщо двоє дорослих людей тиснуть одне одному руки й про щось домовляються, вони знають, на що йдуть, і повинні бути готові домовленості свої виконувати. От і вся історія.

А зараз… Можливо, зароджуються ті клуби, які будуть працювати по-новому й будуть виконувати обіцяне. Просто що чемпіонат на 12 команд – може, в чомусь він і цікавий, але для такої держави, як Україна, його недостатньо. Чемпіонат із 16 командами в Білорусі цілком себе виправдовує. Нашій країні він також більше пасував би.

 

Ігор Дашков, Sport Arena

 




Другие интервью
Интервью 2017-07-01
Интервью 2016-04-10
Интервью 2016-03-04