В.Польовий: «Півтайму грав із переломом»

Захисник донецького «Металурга» Володимир Польовий в ексклюзивному інтерв’ю друкованому виданню «Український футбол» розповів про отриману травму, реабілітаційний період і атмосферу в команді.

– Як так вийшло, що в грі з албанським «Кукесі» вам зла­мали ногу?

– В одному з епізодів я про­штовхнув м’яч, але суперник уда­рив мене по лівій нозі, відтак став­ся перелом середньо-плеснової кістки з невеликим зміщенням.

– Ваш партнер по команді Юрій Паньків мені розповідав, що ви ще якийсь час грали з пе­реломом, не знаючи діагнозу. Це так?

– Так, хвилин 25 ще зіграв, але потім відчув дискомфорт, зрозу­мів: щось не так.

– Знаю, що 1966 року в пів­фіналі чемпіонату світу між збірними СРСР і ФРН Йожеф Сабо грав зі зламаною ногою (в результаті підкату Франц Беккенбауер, намагаючись пе­рестрибнути через Сабо, насту­пив йому на зовнішню сторону стопи). Це – приклад справж­ньої мужності. Як це грати з переломом?

– Одразу різкого болю не від­чув. Уже хвилин за десять нога ста­ла боліти. Я підійшов до лікаря, він мені зробив заморозку. Ще хви­лин 15 я грав, а потім, віддавши партнеру передачу, зрозумів, що продовжувати вже не можу.

– Оперували?

– На щастя, лікарі сказали, що в оперативному втручан­ні немає необхідності. Після гри в Донецьку зробили рентген і на­клали гіпс.

– Хто перший вас підтримав?

– Дружина з дитиною були при­сутні на тій грі, з ними потім і виру­шив у лікарню. Одним із перших моїм здоров’ям у телефонному режимі поцікавився кум Саша Максимов, який виступає нині за запорізький «Металург». Потім керівники клубу, партнери по команді телефонували, цікавилися, як моє самопочуття.

– Попри ваш героїзм, «Ме­талург», зрештою, поступився албанській команді й вилетів із Ліги Європи, хоча фавори­том був саме донецький клуб. У чому причина?

– Ми десь у підсвідомості вважали, що пройдемо цього су­перника. І тут злий жарт із нами зіграла його недооцінка. Особли­во – в першому матчі на виїзді. А в Донецьку нам банально не ви­стачило одного гола...

– Як зараз позначається на команді чехарда з тренера­ми?

– Після програшу «Кукесі» в психологічному плані команда по­чувається не дуже добре. І зміна на­ставника теж оптимізму не додає.

Звичайно, це справа керівників клубу, але особисто вважаю, що треба було дати можливість Юрію Максимову провести й другий матч єврокубків, адже ми рік разом йшли до Ліги Європи... Але як скла­лося, так і склалося. Життя на цьо­му не зупиняється. Будь-яка ко­манда – це живий організм, тому зміни як у тренерському штабі, так і в середовищі гравців – неминучі. Цей процес відбувається завжди.

– І все-таки розгромний про­граш «Іллічівцю» (0:3) – це за­багато. Ви де переглядали цей матч?

– У Києві, у своїй квартирі. Мені тяжко судити, чому сталося таке фіаско, бо я тиждень через травми відсутній у команді.

– Не шкодуєте, що свого часу перейшли з «Арсеналу» в «Металург», де тепер отрима­ли серйозну травму?

– Перші півроку, коли боро­лися за путівку в Лігу Європи, все йшло добре. Так, сьогодні відбув­ся невеликий зрив, але таке у фут­болі буває. Не приховую, зараз вилізти з так званої емоційної ями буде дуже важко.

– Нинішня травма – перша така в кар’єрі?

– Так, раніше якщо й трапляли­ся травми, то більше двох тижнів вони на відновлення не займали.

– Що сьогодні говорять ліка­рі? Який термін відновлення?

– За попередніми даними, термін відновлення – 8-10 тиж­нів. Залежно від того, як буде все гоїтися. Багато чого залежить од мого організму.

– Чим заповнюєте цей час?

– Приїжджаю на базу, трену­юся в тренажерному залі. Нія­ких інших вправ робити більше не можу...

– Що відбувається зараз у команді з приходом нового тренера Сергія Ташуєва?

– У кожного тренера – своє бачення футболу. І зараз новий наставник прищеплює нам свої вимоги, ставить хлопцям гру. Але детальніше нічого не можу сказа­ти, бо на теоретичних заняттях ще не був присутній.

– Юрій Максимов очолив «Мордовію». Він вас не кликав у цю команду, зрозуміло, піс­ля того, як оговтаєтеся після травми?

– Чув, що Юрій Вільйович при­йняв названий вами клуб. Але я з ним відтоді, як він залишив «Металург», не спілкувався.

– Ви знаєте силу всіх ко­манд Прем’єр-ліги. Як вважа­єте, з урахуванням того, що «Металург» зараз потрапив у психологічну яму, на що ре­ально команда зможе претен­дувати нинішнього сезону?

– Ніколи не любив і не люблю робити прогнози. Нехай все йде своєю чергою. Наприкінці чемпіо­нату все побачимо. Головне, щоби мої партнери по команді в най­ближчих турах не занепадали ду­хом і прагнули перемог.

Дмитро Дойніков, «Український футбол»